2010 – 2011 н.р.
Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж
Викладач – Нужда Валентина Петрівна

Виховний захід: «Світанки над Россю»

Ведуча: Глибока пам'ять у народу.
Ще глибша в матінки - землі.
А Рось тече..
На чисту воду курличуть тихо журавлі.
Летять вони в далекий вирій
Крізь літо, і літа, й віки.
Минає все. А я не вірю.
Дивлюся мовчки з-під руки.
Як з-під крила.
Росава я:.Росі дочка.
Мій день-мій спільник.
Залом на Замковій горі
Десь тут в минулому
Світильник мойого пращура горів.
Пройду крізь буйні тихі води,
Згорю в любові на вогні
Мій пращур в степ коня виводив,
А що накажете мені?
Росаві, донечці Росі?
Згасають зорі над борами,
Велес тумани випасає.
У золоті світанку брами -
Ярило сонце випускає.

Як солодко грає,
Як глибоко крає.
Розтинає білі груди.
Серденько виймає.

Із-за дерева виходить Лісовик - бородатий дід у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці. Мавка кидається до нього:

Мавка:   Дідусю, хто це так чудово грає?!
Либонь, Весна ще так ніколи не співала.
Від пісні все, здається, ожива!
Он бачиш, там питає дика рожа:
"Чи я хороша?"

А ясен їй киває в верховітті: "Найкраща в світі".
Лісовик, пригортаючи Мавку до себе. Поблажливо, трохи ніби із сумом:

-  Людська душа лиш творить дивнії дива,
красу і пісню, що живе віками.

Мавка: 
Я хочу побачити людей, які вони, дідусю?

Лісовик: Це.лісовим дівчатам небезпечно.

Мавка: Чому? Вони, напевно, гарні? Як пісня ця, що так чарує і тривожить душу і заставляє серце завмирати.

Лісовик: Минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, там жура тягар свій насилав. Люди різні: добрі, злі, щасливі. нещасливі, багаті і бідні. Але вони без кінця в праці. А ми вільні: у
піснях і танцях, ігрищах, в роздоллі стрічаєм росяні світанки і чарівну цю нічку  проводжаєм.

Мавка: Але і вони чудово грають, співають, чуєш, дідусю? (За сценою починає звучати лірична мелодія. Починають виходити дівчата, святково вбрані, з квітами, вінками, тихо співають).
-Я хочу пізнати їх життя

Лісовик: 
Добре, доню.
Сховаймося, щоб не злякати.

(Лісовик і Мавка ховаються.
Іде інсценізація -"Свято Весни" (СвятоЯрила).

Дівчата співають  пісню  "Ой ти,  весно  красная",  "Веснянка", "Збирались дівки шукати весну". Співають і ведуть хоровод. Лісовик з Мавкою заховалися за деревом. Мавка з цікавістю поглядає та дівчат, на їх вбрання.

Мавка: 
Дідусю, як гарно вбрані вони, які чудові барви!
Мов веселка грає у очах. Чого вони прийшли на ці береги РОСІ?   .

Лісовик: Тихо, доню!
Он бачиш, матінка-земля подарувала перші квіти голубого рясту -знамення приходу весни. Його шукають дівчата, щоб зустріти Ярила.

(Звучить Веснянка "А в тому саду").

Дівчата святково вбрані. Старша серед них ділить дівчат на групи. Називає старшу в кожній групі і повеліває, де кому і ти, який знак по­дати, коли знайдуть ряст. Дівчата рушають на пошуки рясту і починають співати.

Ой Весно, Весно да Весняночко,
Де твоя дочка та паняночка?
Десь у садочку шиє сорочку
Шовком да біллю десь вишиває,
Своєму Ладоньку пересилає.

Розмова в гурті:

1 голос:- Ой подруженьки! Як гарно на серці від теплого весняного сонечка, від чистого блакитного неба.  Так любити і співати хочеться!

2 голос:- А нашій Олені все любов у голові! Ти краще прислухайся, як гарно співають пташки весною.

3 голос:- А пахне Весна як землею, свіжою травою та квітами. Он як сон-трава виглядає з-під кущів, ніби підморгує жовтим оком.

4голос:- Що не говоріть дівчата, а весною любити хочеться. А мій Іванко обіцяв скоро старостів заслати, то допоможіть мені ряст шукати та шовкову сороча вишивати.

1 голос- Олесю, Галино, Катре! Годі сумувати. Ідіть до беріз ряст шукати. А ви, дівчата, -у дубовому гаю за Россю пошукайте. Там його щовесни багато. (Ідуть за сцену, співають ).

Ой Весно, весно да Весняночко.
Де твоя дочка та паняночка!
Десь у садочку шиє сорочку.
Шовком да біллю да випивав,
Своєму Ладоньку пересилав!

(відходять все далі, пісня лине все тихіше.

З'являється знову Мавка. Вона зачудована побаченим і почутим).
Мавка: Людоньки! Які ви втішні та гожі, які любі! Мала б рану - до рани клала б, мала б радість - геть усю поділила б із вами. Таких не можна цуратися, з такими вік-вічний хочеться жити.

(Із-за сцени лунають радісні крики, сміх. Це дівчата знайшли ряст). - Як багато рясту! А я перша знайшла! Ха-ха.. 

Лісовик: (до Мавки) - Це мати Лада знак подала, що настала Весна -час щедрот, благодаті великої для землі, для люду, для худоби. Від сьогодні зазеленіє у лузі трава, пробудиться засіяна нива. А для людей Лада засіє в серцях радість, злагоду-мир у родинах

(На сцену знов виходять дівчата. Ведуть хоровод навколо рясту).

(Старша із дівчат показує голубу квітку рясту)

-  Усі бачили цю голубу квітку?
-  Усі (хором)
-А ви знаєте, що це ряст?-Атож:
-  Потвердите те?
- Потвердимо!
-  А тепер топчімо ряст.

Усі кидаються до того місця, де була квітка, стараються наступити на неї ногою і приказати:

- Топчу, топчу ряст! Дай, Боже, топтати і другого літа діждати.

Танцюють "Кривий танець".
Одна із дівчат виходить із гурту і говорить закликання, звертаючись до Лади:

1 дівчина: Мати природо! Ладо всесильна! Влий у серце милого горіння горючого бажання кипучого, тої сили, що будить до життя, гонить парость із землі, дає серцю буйність молодечу, а мислі -бажання крила. Хай піднесуть його у ту високу високість, з котрої одкривається далеч безмежна, де зароджуються красні бажаннячка: уповаю на тебе, богине Ладо, хай станеться так, як я хочу! І прошу, водице бистрая, водице чиста, водице громова. Ти біжиш, поспішаєш туди, де Ладо мій. Не обмини того сліду, де ступить його ніженька, упаде зір, що полонить мир. Понеси до нього, божа водице, мою печаль-муку, ту звабу-присуху, що ні на мить не полишає, гнітить і кличе, а нічого не зиче.

2 дівчина: Нині зійшла з піднебесся покровителька любові-богиня 'Лада. Завтра вийде з океан-моря і заллє землю ярим світлом жит­тєдайний Ярило. Пробудиться мати-природа, забуяє зелен-квіт, а в серці людськім - надія-сподіванка.

( Звучить пісня "Вишиванка" )

Заходять хлопці, вносять і становлять на видному місці Мару-солом'яне знамення Зими, одягнене у полотняну сорочку. На голові - тепла хустка, пов'язана спереду й націлена "ріжком" до верху).
Хлопці: Агов, дівчата! Ледве знайшли вас, так далеко в ліс заховалися. І не боїтеся?

Дівчата:
Ні, ми чекали на вас!
(Голоси з гурту):
-А що це ви принесли?
-Ой, погляньте, на бабу Палажку схожа!
-На ту відьму?
-Атож!
-Ха-ха-ха... І справді схожа!

(Всі беруть груддя і кидають у Мару)

-Давайте проженемо Зиму! Хай не стає на дорозі Весни, Ярила! Пріч від нас, злюща!
- Геть від нас!
-Іди за моря, за доли, за високі гори!

( Хлопці виносять Мару, а дівчата проганяють її далі)

Дівчата:  

Ой ми зиму зимували, не співали,
Весни діждали - заспівали. (Ведуть хоровод і співають).
Ой весна, Весна, ти у нас красна.
Що ж ти нам, Весно, принесла?
Принесла я вам літечко,
Ще й рожевую квіточку.
Та вроди, Боже, житечко,
Житечко ще й пшеницю всяку пашницю.

Одна з дівчат: Ой, давайте в "Нелюба" пограємо! Годі сумувати!

(Іде гра "Нелюба". Потім вибирають Ярилову наречену).

1 чол.: Дівчата, а кого ж у нас не вистачає на святі?

2 чол.: Ярилової нареченої.

3 чол.: Час нам вибрати Ярилову наречену.

4 чол.: А пора! Пора!

1 чол.: Нині ти, Олено, Ярилова наречена Весна!
Іди в поле й обдаровуй всіх своїми подарунками.

Прикрашають   її,  супроводжують  заквітчану   Весну,   співають величальну пісню Весні "Розлилися води на чотири броди"
Весна роздає подарунки - вишиті жайворонки.
Звучить пісня "Ой ти, Весно, красна", якою починався спектакль).

Голоси з гурту: Погляньте! За Россю Сонце сходить! - Це Ярило вітає. Пішли мерщій до Росі, дівчата й хлопці! Побігли!
(Зникають зі сцени. В цей час виходять обнявшись хлопець і дівчина).

Хлопець:
Гей, хто в лузі, чи не спиться?
Я не знав кохання досі.
Яре сонце, як лошиця
вгамувало спрагу з Росі.
Тільки дзвін медовий мліє
Над горою, над собором
Та ще серце майорів,
Розмовля само з собою.

( Звучить лірична пісня про кохання).

Дівчина: Збігли роки за водою. Чула Рось тупіт ворожих коней і сумний спів невільників, веселі гуки гайдамаків. Диво-річка - чаклунка! Які прекрасні люди-росичі живуть на її берегах? З щедрою душею, гумором, дотепним словом. Це про них говорять легенди, про них співають пісні.

(Сцена із "Кайдашевої сім'ї" Нечуя-Левицького. Звучить жартівлива українська пісня).

Ведучий:
А я спішу на росні луки
де кашка зріє в конюшині.
Беру траву-одолень в руки
В гребінній зав 'язку шматині.
Здолай мені високі гори,
Озера сині та яруги,
Спаси мене в путі од горя
І по дорозі від недуги.

Ведуча:
Ховаю шматку біля серця
Трава-зітхає у покосі Ти ба?
Десь музика, здається щось дивне діється на Росі.

(Звучить декілька пісень, танці)

-Жарту! -Пісні!
-Танцю хочемо!
-Ух, яка хмільна травиця!
-То ж давайте заспіваємо про веселу удовицю.

( Звучить українська народна пісня).

1-й голос: Хлопці та дівчата! Потанцювали, поспівали, а тепер заглянемо у двір до Тарана.

( "Фараони" О Коломійця. Інсценізація уривку).

2-й голос: Як би не жартував письменник але з давніх-давен на Росі цінувалась жінка, яка мала роботящі руки, щире серце і вміла щиро кохати.

( Пісня про вірність кохання).

Ведуча:   Пропіли півні в Білій-Церкві,
Склював світанок зір-пашницю.
І тиша здиміла до цурки,
І встало сонце пишнолице.

Ведучий:    Його пшеничні буйні коси
Оті кали в Рось на хвилі синію.
Ніхто в цей день не жне й не косить,І не стогує в луках сіна.

Ведуча:  
У неділю ранком-рано
Понад Россю, понад бором
Сонце, скупане в катранах,
Піднімалось над соборам.

Ведучий: 
Сонце щастя, сонце волі
Сонце радості й любові
Тож усім, усім бажаєм
Миру, сміху та доволі...
Білу Церкву пам’ятайте,
береги Росі чудові.

(Звучить пісня про Білу Церкву - "Задивилися в Рось дві прадавні надії").