Методичні  рекомендації  щодо  індивідуального  підходу  до  студентів  під  час   занять  з  методики  трудового  навчання  з  практикумом

На заняттях з методики трудового навчання з практикумом викладач має не тільки вчити, а й допомагати розвитку пізнавальних інтересів студентів, враховуючи їх індивідуальні здібності.

Індивідуальний підхід до трудового процесу можна розглядати з різних позицій. З психолого-педагогічної точки зору він має бути спрямований на створення оптимальних умов для виявлення задатків і здібностей кожного студента, розвитку їх інтересів. З соціальної точки зору індивідуалізація підпорядкована формуванню у студентів готовності до усвідомленого життєвого і професійного самовизначення, створенню потенціалу фахівців, здатних успішно працювати в різних умовах.

Головним засобом і вимірником розвитку здібностей студентів у процесі трудових занять - є навчально-трудова діяльність, в якій проявляється індивідуальність кожного студента.

Рушійною силою розвитку індивідууму - є протиріччя між прагненням студента до досягнення певної навчальної (або трудової) мети, для чого вимагається виконання різних дій мислительних чи рухових, та дійсним рівнем його готовності до них. У свою чергу успіх у конкретній діяльності залежить від особистісних рис, які властиві студенту. Саме психологічні передумови, що визначають успіх у діяльності, називаються здібностями. Вони залежать від природних для конкретної людини анатомо-фізіологічних особливостей організму - задатків.

Враховувати здібності кожного студента - головна умова індивідуалізації трудової діяльності, від якої значною мірою залежить розвиток студента відповідно до його потенційних задатків.

Саме безпосереднє відчуття результатів праці породжує в студентах задоволення нею, спонукає до роботи навіть тих, хто відстає з інших предметів, формує цінну мотивацію до навчання і праці.

Індивідуальний підхід до студентів з метою врахування їх здібностей у трудовій діяльності полегшується тим, що в змісті пізнавальної і трудової діяльності закладені можливості диференціації.

Система самостійної роботи студенів має певну структуру, що складається з окремих взаємопов’язаних підсистем дій.

Індивідуальні відмінності студентів проявляються в процесі трудових дій дуже широко. Вони відрізняються рівнем і динамікою розвитку теоретичного і практичного мислення, сенсомоторних (чуттєво-рухових) якостей, координацією рухів, точністю рухових дій і м’язових зусиль, окоміром тощо; творчою кмітливістю, здатністю до нестандартних дій і пошуку оригінальних технічних рішень, вибірковим ставленням до тих чи інших трудових завдань і технічних задач.

Зрозуміло, що в реальному навчальному процесі врахувати всі можливі варіанти індивідуальних особливостей студентів неможливо. З методичної точки зору для спрощення індивідуального підходу доцільно скористатися групуванням студентів за схожими параметрами їх здібностей. Більш того, опитування досвідчених викладачів показало, що найоптимальніше для практичної роботи поділяти студентів на п’ять однорідних груп.

Підкреслимо, що використання викладачем характеристик цих п’яти груп - лише перша стадія індивідуалізації трудового процесу. Для повнішої реалізації цього принципу необхідно враховувати ряд інших особливостей кожного студента.

Характеристика умовно виділених однорідних груп студентів, схожих за основними показниками технічних здібностей та інтересів.

1. Обдаровані «універсали».

Основні ознаки: однаково швидко і легко «схоплюють» теоретичний і прикладний, практичний навчальний матеріал; вільно володіють технічною термінологією, ерудовані в техніці, в тому числі в галузях не пов’язаних прямо із змістом занять; легко розв’язують технічні задачі і завдання творчого характеру; самостійно винаходять нові пристрої і обґрунтовують їх конструкцію; можуть продемонструвати хід своїх думок за допомогою схем, малюнків та ескізів; виявляють потяг до вдосконалення інструментів, способів роботи; практичну роботу виконують без використання детальних планів чи технологічних карт - їм досить продумати хід роботи і підібрати необхідні матеріали та інструменти; часто ухиляються від запланованого, винаходячи досконаліше.

Допоміжні ознаки: їм властива сильна концентрація уваги виконуваній роботі; виявляють схильність до самостійності; часом захопившись справою, забувають про все, що їх оточує; за допомогою викладача звертаються дуже рідко і лише в безвихідних ситуаціях; їхня творча уява має широкий діапазон і велику гнучкість; розв’язуючи технічні задачі, можуть актуалізувати в пам’яті позапрограмний матеріал або дані з інших предметів; виявляти силу волі не мусять, бо отримавши цікаве завдання, демонструють безмежні працездатність і посидючість; акуратність виявляється не завжди; фізичними даними особливо не відрізняються.

2. Здібні «практики» з перевагою технічного мислення.

Основні ознаки: глибоке осмислення вихідних умов завдань і продумане планування дій, обґрунтоване виконання кожного етапу роботи, систематичний контроль; без особливого інтересу вивчають теоретичні відомості загально- технічного характеру, емоційно забарвлене сприйняття інформації в галузі прикладних знань; розвинута практична кмітливість при розв’язанні конструкторсько-технологічних задач і трудових завдань; швидке входження в практичну роботу, прагнення розв’язувати проблеми, що виникають самостійно,  але без надмірної поспішності; справляються з практичними завданнями, що мають елементи нестандартності і нетиповості; фізична витривалість необов’язкова.

Допоміжні ознаки: виявляють значний інтерес до технічних задач, пов’язаних з технічною роботою; зацікавившись завданням, можуть виявити наполегливість і посидючість; прагнуть допомогти викладачу в підготовці заняття; можуть просити додаткові завдання; за темпом трудових дій у цілому випереджають інших, але на першому етапі виконання роботи (на підготовчій стадії), через свою акуратність і вдумливість припускаються незначного відставання від «практиків» з переважаючим розвитком сенсомоторних процесів; усно відповідати не прагнуть; вважають за краще відзначитися справою.

3. Здібні «практики» з перевагою сенсомоторики.

Основні ознаки: добре розвинута практична кмітливість, осмислення завдання і способів виконання роботи відбувається інтуїтивно, без витрат значної кількості часу на входження в суть справи; не проявляється особливий інтерес до вивчення принципу роботи; іноді відступають від плану роботи, що не впливає негативно на результати, а навпаки може їх покращити; рухи під час роботи швидкі і точні; оптимальний пошук темпу роботи з інструментом відбувається автоматично, без обдумування.

Допоміжні ознаки: роботу з інструментами виконують із захопленням; увагу приділяють вступній інструкції і сприйманні пояснень, що стосуються об’єктів праці, матеріалів і їх призначення; іноді на початковій стадії в опануванні новими операціями проявляється нетерпеливість; їм характерна акуратність, організованість; можуть працювати тривалий час без перерви, здебільшого фізично витривалі; помилок у виконанні операцій припускаються через забування про самоконтроль; усні відповіді часом дають з утрудненням.

4. «Середні».

Основні ознаки: відсутність чітко вираженого інтересу до навчального матеріалу відбивається на глибокому розумінні теоретичних даних та інструкції щодо практичної роботи, що призводить до помилок у процесі виконання технічних задач і трудових завдань; задовільно справляються з роботою за інструкціями або технологічними картками, звертаючись час-від-часу за допомогою до викладача; втягування в роботу інколи може невиправдано уповільнюватися через нерозуміння правил дій і умов завдання, або через байдуже ставлення до результатів роботи; в одних учнів наявні добрі сенсомоторні дані (окомір, координація і точність рухових дій), але вони залишаються ними невикористаними, в інших таких даних немає, але середнього рівня вони досягають завдяки наполегливості.

Допоміжні ознаки: в одних студентів спостерігаються слабка увага до навчального матеріалу через відсутність вираженого інтересу до нього, інші  виявляють посилену увагу і старанність, оволодіваючи завдяки цьому знаннями і вміннями на задовільному рівні; творча уява, як правило, відсутня’; дисциплінованість характерна для другої підгрупи, тоді як в першої вона час-від- часу послаблюється; до «середніх» часто належать студенти з добре розвиненим словесно-логічним мисленням та інтересами поза трудовим навчанням, завдяки чому вони мають досягнення в усних відповідях.

5. «Слабкі».

Основні ознаки: можуть виконувати успішно лише деякі найпростіші завдання щодо розпізнання тематичних об’єктів або технологічних операцій; важко запам’ятовують теоретичні відомості, особливо ті, що мають закінчений системний вигляд; розуміння принципів роботи і правил техніки безпеки праці недостатні, бо потрібен постійний контроль і допомога з боку викладача; входження в практичну роботу уповільнене, контроль за своїми діями слабкий, іноді дії випереджають думки; уміння користуватися технологічною документацією і графічними матеріалами майже виключається; ефективною може бути робота за зразком; автоматизація трудових навичок можлива при тренуванні за допомогою спеціальних пристроїв або при багаторазовому повторенні тих самих рухів.

Допоміжні ознаки: при середньому темпі пояснення навчального матеріалу він не осмислюється, тому потрібне додаткове пояснення окремих його фрагментів або в цілому; увага не стійка, слабко концентрується; кращого результата досягають у разі використання натуральних зразків технічних об’єктів або простої і чіткої оформленої наочності; реакція уповільнена, темп роботи змінний, нестабільний і невисокий; характерні швидка втомлюваність одним видом роботи, часті відволікання від справи; фізичні дані (зовнішні) можуть бути непоганими.

Типологія, тобто створення відносно однорідних за здібностями і інтересами умовних груп студентів одного віку, переслідує перш за все методичну мету - спрощення процедури вивчення та виявлення унікальних індивідуальних особливостей кожного. Однорідними групи студентів можуть бути лише відносно, оскільки при групуванні реально врахувати всі особливості студентів неможливо (враховуються лише домінуючі). Для відносно однорідних груп характерною є умова, що вони утворюються не за принципом спільної роботи їхніх членів (навпаки, в більшості випадків студенти однієї групи працюють і вивчають навчальний матеріал індивідуально). Викладач об’єднує студентів на основі подібності окремих індивідуальних відмінностей головним чином для себе, помічаючи, наприклад, у своєму робочому зошиті, до якої групи належить кожен з них. Студенти про це можуть і не здогадуватись. Вони, як і раніше, працюють на уроці самостійно, знаходяться в різних місцях навчальної майстерні, але виконують однотипні для цієї групи завдання.

У цілеспрямованій самостійній діяльності студентів під час трудових дій доцільно виділити п’ять підсистем дій

САМОСТІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Складність підсистем дій зростає в порядку їх перерахування. Найпростішими є дії першої підсистеми. Дії другої складніші, ніж першої, а третьої - складніші ніж другої і т.д. Дві перші підсистеми характеризують репродуктивну (відтворюючу) діяльність. Четверта і п’ята складаються з дій продуктивного (творчого) типу. В третій підсистемі поєднані елементи відтворюючої (репродуктивної) і творчої (продуктивної) діяльності з перевагою перших.

Найпростіша підсистема - репродуктивно-розпізнавальних дій - складається з дій на впізнання і класифікацію. Прикладами таких дій на заняттях практикуму можуть бути: впізнавання за описом, малюнком чи моделлю, макетом, зразком об’єктів техніки і праці (репродуктивна діяльність здійснюється з підказкою). Крім того, ми виділяємо ще дії на впорядкування елементів технічних пристроїв або технологічних чи трудових процесів.

Складніша підсистема - репродуктивно-відтворюючих дій - включає: дії на відтворення техніко-технологічних даних і трудових дій; конструктивні дії; дії на застосування знань і умінь у типових ситуаціях. Студенти виконують, наприклад, такі конкретні дії з другої підсистеми:опис (словесний або за допомогою малюнка, схеми) вивчених об’єктів, процесів, властивостей, явищ; використання в типових ситуаціях засвоєних знань, розрахунки за даною формулою режимів різання, розмірів заготовок тощо; відповіді на запитання з використанням засвоєних раніше техніко-технологічних даних без додаткового пошуку нової інформації; розв’язання типових технологічних задач і виконання типових трудових завдань, в яких необхідно використати засвоєні прикладні і практичні знання.

Найскладніша підсистема — репродуктивно-прогностичних дій. Вона належить до репродуктивного типу діяльності і містить елементи комбінування, оскільки студент має, спираючись на набуті знання, вміння і навички (наприклад, про хід технологічного процесу), скласти план (програму дій з урахування конкретних умов).

Оскільки третій рівень репродуктивної діяльності студентів у процесі трудових дій за своєю структурою складніший від двох перших, зупинимося на його обґрунтуванні детальніше.

У третій підсистемі дій прогноз виступає як передбачення цілісного технологічного процесу або його частини на основі вже відомих студентам прийомів роботи, операцій. Мета діяльності полягає в тому, що на основі знання про структуру технологічного процесу такого типу і знань, умінь та навичок, необхідних для реалізації цього процесу, спрогнозувати технологію виготовлення конкретного виробу. Таким чином, тут прогнозування виступає в чітко фіксованому вигляді (у формі плану роботи, технологічної карти). Мислительний процес при такому прогнозуванні зведений до мінімуму, оскільки наперед відомо, як зміни відбудуться із заготовкою, тобто студент без самостійного пошуку нової інформації може передбачити поетапні (поопераційні) зміни із заготовкою і  виразити результати прогнозування (наприклад, графічно у вигляді поопераційних ескізів). Такий рівень самостійної діяльності, як і два перших, характеризується єдиною якісною визначеністю розумової активності, головним показником якої є репродуктивність мислення. Студент залишається в рамках відомого способу діяльності із використанням відомих засобів праці. Саме тому, третій рівень, що поєднує в собі нормативне прогнозування в рамках відомого способу діяльності і відтворюючі дії з його реалізації, ми називаємо репродуктивно-прогностичним.

Етапність у формуванні дій виявляється в різних закономірностях (в розширені системи і перебудови, в зміні узагальненостей дій тощо), в переході до самостійного вдосконалення технічних об’єктів і технологічних процесів, операцій, прийомів, нових дій. Як інший рід (етап) діяльності виступає продуктивна (комбінуючи, творча) діяльність. У трудовій діяльності продуктивна діяльність пов’язана не тільки з удосконаленням існуючих, і й створенням нових конструкцій об’єктів праці, технологічних рішень, способів і прийомів роботи.

Репродуктивні і творчі дії взаємопов’язані й являють собою дві ланки одного цілого. До речі, межа між відтворюючою і продуктивною діяльністю іноді може бути досить умовною. Особливо це стосується репродуктивно-прогностичного рівня сома стійної діяльності студентів, що характеризується наявністю окремих елементів комбінування, хоча в цілому він є репродуктивним. Те саме відбувається із творчою діяльністю: маючи переважно елементи творчості, вона містить елементи репродукції

З року в рік можливості залучення студентів до творчої діяльності зростають. З накопиченням досвіду образи виготовлюваних у процесі навчально-трудової діяльності предметів і способів дій стають диференційованішими.

Показниками об’єктивної складності розумових навчально-трудових дій тієї чи іншої підсистеми є: переважаючий тип діяльності (репродуктивна або продуктивна і питома вага в ній елементів невідомого; ступінь її новизни і творчого характеру); характер дії і взаємозв’язків між окремими діями (комбіновані, що об’єднують мислительну і сенсомоторну (чуттєво-рухову) діяльність; монотипні, з перевагою значущості або рухових, або мислительних елементів); рівень вимог до окремих сенсомоторних властивостей учнів (окомір, гострота зору, точність рухових дій, координація рухів тощо); обсяг роботи (питома вага графічних робіт, розрахунків, кількість деталей; кількість елементів технології: операцій і переходів, прийомів роботи тощо).

Методичні  поради  щодо  підготовки  студента  до  проведення  уроку  трудового  навчання і  складання  плану – конспекту.

Мета:  Набути  практику  в  підготовці  до  проведення  уроку  трудового  навчання  і в  складанні  плану  - конспекту  уроку.

Література:

1. Програма загальноосвітньої школи. Трудове навчання 1-4 класи.
2. Міщенко І.Т. Трудове навчання в 3 класі. -К.:Рад. школа,1989.
3. Хорунжий В.І. Практичні роботи в навчальних майстернях.-К.: Вища школа, 1989.
4. Хорунжий В.І. Методика трудового навчання в початкових класах. - Ч.І. - К.: Олександрія "Світло", 1996.
5. Веремійчик І.М. Методика трудового навчання в початкових класах. - Тернопіль: Мальва, ОСО, 2004.
6. Савченко О.Я. Сучасний урок в початковій школі. - К.: Магістр, 1997.
7. Міщенко І.Т. Умілі руки 1-2-3 класи. - К.:Рад. Школа,  1990..
8. Міщенко І.Т. Трудове навчання в 1-2, -3 класах. - К.: Рад. школа, 1990.

Завдання.

1. Ознайомитись з календарним планом і визначити місце даного уроку в системі уроків з даної теми.
2. Провести підготовчу роботу до заняття і скласти план-конспект.

Порядок виконання роботи.

1. Ознайомитись з завданням, метою його виконання і методичною літературою.
2. За календарним планом визначити місце уроку в системі уроків з теми.
3. Уточнити тему, мету і зміст заняття,  підібрати матеріали для уроку.
4. За навчальними посібниками вивчити матеріал, який необхідно повідомити учням на уроці. Відмітити нові терміни, поняття, виділити нові операції і прийоми їх виконання  під  час  виготовлення виробу.
5. Визначити структуру уроку і продумати методику проведення окремих його етапів.
6. Розробити зміст викладу нового матеріалу. Визначити методи його подання.
7. Визначити виріб, який будуть виготовляти учні, розробити технологію його виготовлення.
8. Розподілити час по етапах уроку.
9. Скласти план-конспект уроку.