22 травня - важлива дата  для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні. Щорічно святково одягнені, у вишиванках, приходили у Парк Шевченка в Києві сотні людей і аматорські колективи університету; співали «Реве та стогне Дніпр широкий», читали "Заповіт" та інші вірші Шевченка.

Але у 1971 році 22 травня оголосили націоналістичним святом, віднині участь у ньому була заборонена. Усіх, хто приходив у цей день у парк вшанувати пам’ять Шевченка, силою розганяла міліція. А студентам університету взагалі відміняли заняття, оголошуючи цей день вихідним! І попереджали: сидіть удома, до університету - ні ногою, ні-ні! Хто буде помічений в районі університету - той буде негайно виключений, без права повторного вступу.

Сучасним студентам важко уявити все це. Важко уявити, яку треба було мати громадянську мужність, щоб все-таки, незважаючи на заборону, хоча б наблизитись до парку Шевченка...

Традиція святкування 22 травня була відроджена тільки у 1989 році. Тоді біля пам’ятника Шевченку зібралися люди, співали на тлі синьо-жовтих прапорів, які підняла молодь якоїсь молодіжної націоналістичної організації. Наряди міліції і, напевно, інших служб, яких дуже багато було в парку, відбирали прапори, забирали людей у штаб, топтали портрет Шевченка. Та люди вистояли до кінця, звільнили тих, кого забрали до штабу і захистили синьо-жовті кольори.

Для студентів Білоцерківського гуманітарно-педагогічного коледжу стало традицією відвідування цього дня площі нашого міста, де встановлено пам’ятник  Т. Шевченку, та вшанування пам’яті Великого Кобзаря.